ІДИ ЗА ІСУСОМ

1. І сказав Господь Аврамові: Іди з землі твоєї, з родини твоєї та з дому батька твого до краю, що Я покажу тобі.
2. І Я зроблю від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти на благословення;
3. Я благословлю тих, що тебе благословлять, і тих, що тебе проклинають, прокляну; і благословляться в тобі всі племена земні. (Книга Буття 12:1-3)

Щоб не стати такими людьми, які відвідують церкву формально, нам необхідно постійно виправляти своє ставлення до Бога. А це виявляється в тому, чи прямуємо ми за Ним, чи чуємо Його заклик на проповіді, бо інакше, коли ми знаємо, що треба робити, але не робимо так, є небезпека стати жорстокосердними, релігійними,забобонними . Цього не можна допускати,тому, приходячи до церкви, важливо ставити собі запитання – чи я йду за Ісусом Христом?Чи веде мене Бог? Якщо ми не ставимо собі ці питання, відвідуючи збори безцільно, то ми наражаємося на загрозу перетворитися з людей віри на забобонних людей. Адже віра має допомагати саме слідувати за Богом. Але сьогодні у багатьох страх, що доведеться терпіти труднощі, переважає бажання пізнати Творця. Це і є забобони, коли ми дозволяємо страху маніпулювати нами замість того, щоб шукати Бога в Біблії, в молитвах, у церкві. Але, все це має розглядатися не з погляду почуттів, а з погляду істини. Тільки тоді приходить розуміння свободи!

Почати слід з аналізу своєї молитви. На сьогоднішній день це чудова можливість зупинитися і сфокусуватися на Богу. Якщо ми молитимемося лише за свої потреби, то позбавимо Бога можливості вести нас так, як Він хоче. Сьогодні багато хто міркує, як немовлята, і це небезпечно, тому щов дитинстві людина рухається почуттями та емоціями, але не Словом. Якщо людина сфокусована на Богові, Він виводить її у зрілість. І для цього Господь припускає, щоб нас ображали, засмучували.У зрілих людей реакція інша – вони прощають і роблять добрі вчинки.Такі обставини приходитимуть, доки ми не відтренуємо у собі: вміння прощати, не ображатися, чинити за істиною, а не за почуттями.

Отже, молитва – це не прохання про свої потреби, а зустріч із Богом.Якщо ми проситимемо лише про потреби – вони стануть ідолами у нашому житті.
Далі нам важливо зрозуміти, чи каже щось Бог кожному з нас? І що саме Він каже? До церкви треба приходити усвідомлено і усвідомлено поклонятися Богові. Чи я чую, що Бог говорить мені? А що каже мені Бог сьогодні? Хтось застряг у дитинстві, хтось у пустелі, хтось у метушні. Але Бог виводить кожного. Більшість того, що Бог говорить нам, написано в Біблії. Коли ми виходимо з «Єгипту», перед нами відкривається безліч шляхів – це великий вибір, але ми не завжди знаємо і не завжди розуміємо, куди йти. І тут Слово є необхідністю, без нього ми можемо зайняти неправильну позицію. Тут треба переконатися, що саме Бог говорить мені сьогодні. А завдяки Його Слову ми знаходимося у правильному місці – у церкві.
І якщо нам вдалося ввійти у своє покликання, ми все одно не повинні залишатися на місці. А знову і знову ставити запитання. Чи веде мене Бог далі?

 3  І повчав їх багато притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти;
4. І коли він сіяв, інше впало при дорозі, і налетіли птахи, і клювали те;
5. Інше впало на кам’янисті місця, де трохи було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6. Коли ж сонце зійшло, зів’яло, і, як не мало кореня, засохло;
7. Інше впало в тернину, і виросло терня і заглушило його;
8. Інше впало на добру землю і принесло плід: одне в сто разів, а інше в шістдесят, а інше в тридцять.
9. Хто має вуха чути, нехай чує! (Св. Євангеліє від Матвія 13:1-9).

Нам треба прийняти, що Писання – це голос Бога, те насіння, яке має бути мені проповідане. Але якщо ми відкидаємо духовне керівництво, пастора, лідера – ми позбавляємо себе можливості почути Бога. Тут у Писанні Ісус порівнює Себе з сіячем, щоб люди розуміли, що Слово йде через проповідника.

Тут ми можемо виділити та розглянути 3 основні пункти: сіяч, насіння та ґрунт.

У нашому житті нічого не зміниться, якщо ми відвідуємо церкву формально – наприклад, на прохання чоловіка чи дружини. Тільки через усвідомлення, що ґрунт – це я, Господь може щось у нас виростити. Але без Бога ми залишаємося звичайним клаптиком землі. Що в нього посіють, такою і буде його доля, чи він просто залишиться прахом земним.
Бог веде Своїх дітей, щоб вони увійшли до Його слави. Неможливо стати кращим, якщо в землю не буде посіяно добре. Бог намагається зробити з нас людей, подібних до Себе, щоб ми не були сухою землею.
Всі ми схильні до впливу різноманітної інформації. Але, якою інформацією ми керуємося? Негативний вплив дасть відповідний урожай. Що ми дозволимо посіяти в себе, те й пожинатимемо у своєму житті. Можна прийняти зерно страху і стати боязкою людиною, але якщо сіється зерно Слова Божого – пожинається життя і доля Слави Божої, Його величі. Ось чому ми читаємо Писання.

У церкві можна знайти душевний спокій, але це не повинно бути основною причиною відвідування зборів.Нам варто пам’ятати, що голос Бога веде нас у вічність, і про це проповідується в церкві.

Саме в цей момент іде наповнення людей Словом, істиною, відповідями, покликанням. Якщо ми прийшли з гріхом, Слово дасть силу покаятися та отримати прощення. Якщо ми маємо скорботу, і ми налаштовані почути Слово від Бога, то скорботний отримає свій хліб насущний – втіху. Причому і прощення і втіху ми знаходимо в одній і тій самій проповіді.  Якщо нас «приспала» невіра, байдужість, не відповідальні молитви, якщо ми заснули для вічного життя (мені і так добре, мені все одно), якщо немає страху Божого, то Господь будить нас через Слово проповіді.

Тому щоразу нам необхідно ставити Богу запитання – Що я маю почути?

Бог сказав: щоб потоп не потопив Моїх людей, сіяння та жнива не припиняються.Особливо, коли не хочеться йти до церкви, коли ми проходимо труднощі, відчуваємо немочі, ні сіячеві, ні нам не можна зупинятися.Інакше ми так і не вийдемо з цієї ситуації, не змінимо свого ставлення до неї або свого мислення. Ми завжди повинні пам’ятати, що у Слові Божому міститься життя.
І з порожніми кишенями також треба йти до церкви, де ми отримаємо відповідь, що робити далі. Якщо ми ухвалимо рішення завжди слухати і чути Слово, то обов’язково побачимо результат. Адже життя залежить від того, як ми слухаємо. Але варто бути дуже обережними, тому що «посіяне при дорозі» – наш затоптаний і утрамбований грунт, може бути результатом отриманих знань.

Ви вже переситилися, ви вже збагатилися, ви стали царювати без нас. (Перше послання до Коринтян 4:8).

Якщо не спостерігати за собою, не «стежити за своїми шляхами», стан нашого ґрунту змінюватиметься від настрою. Ми можемо «затоптати» себе проблемами, недугами, образами, нашими думками. Це відводить нас від Слова Божого, і воно не сприймається. Ми чуємо, але не розуміємо – це коли насіння падає на землю і відскакує.
Який вихід? Слухаючи проповідь, або читаючи Біблію, нам потрібно концентруватися на самому Слові, пробуджувати бажання почути голос Бога. Він шукає спраглих, а не розумних та знаючих.

Блаженні спраглі й жадібні до правди, бо вони насититься. (Св. Євангеліє від Матвія 5:6).

Кам’янистий ґрунт дає свій результат, але недовгий. Люди в захваті, на почуттях і емоціях приймають заклик Ісуса Христа, але за перших труднощів «в’януть», здаються.

19. Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Вчителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
20. І каже йому Ісус: Лисиці мають нори та птахи небесні — гнізда, а Син Людський не має, де прихилити голову.(Св. Євангеліє від Матвія 8:19,20).

Тернистий грунт говорить про те, що в нашому житті йде переважання матеріальних цінностей. Але радість відчувається лише спочатку, потім йде звикання. Наприклад, купив щось, порадів день-два і все. Тернистий ґрунт претендує на те, щоб ми замінили духовне на турботи, але робота не замінить служіння. Турботи позбавляють нас сил, щоб слідувати за Богом.

22. Плід же духу: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, 23. лагідність, помірність. На них немає закону. (Послання до Галатів 5:22,23).

 Матеріальні речі не приносять насичення та задоволення. А ревнощі про плоди Святого Духа дадуть нам продовження нашої діяльності в Богові через довготерпіння, збагатять нас через милосердя.
Ми живемо, коли маємо плоди духу, і саме за ними варто оцінювати себе!

Пастор церкви «Сила Любові» Лариса Криворучко